7.1 У відповідності з прийнятими у даному документі визначеннями, незапланована подія на будь-якому об’єкті з радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією кваліфікується як радіаційна аварія, якщо при виникненні цієї події виконуються дві необхідні і достатні умови:
(а) втрата регулюючого контролю над джерелом;
(б) реальне (або потенційне) опромінення людей, пов’язане з втратою регулюючого контролю над джерелом.
7.2 Під визначення радіаційної аварії підпадає широкий спектр таких подій, як крадіжки чи втрати поодиноких закритих джерел гамма-випромінювання, неконтрольовані розгерметизації джерел, що містять гамма-, бета- і альфа-випромінювачі, включаючи радіонуклідні нейтронні джерела.
7.3 У випадку, якщо радіаційна аварія виникла з одночасною втратою контролю над ланцюговою ядерною реакцією і виникненням реальної чи потенційної загрози самочинної ланцюгової реакції, то така подія кваліфікується як аварія радіаційно-ядерна[1].
7.4 Усі радіаційні аварії поділяються на дві групи:
(а) аварії, які не супроводжуються радіоактивним забрудненням виробничих приміщень, проммайданчику об’єкту та навколишнього середовища;
(б) аварії, внаслідок яких відбувається радіоактивне забруднення виробничих приміщень, проммайданчику об’єкту та навколишнього середовища.
7.5 У результаті аварії першої групи (а) втрата регулюючого контролю над джерелом може супроводжуватися додатковим зовнішнім рентгенівським, гамма-, бета- і нейтронним опроміненням людини[2].
7.6 До аварій другої групи (б) належать:
(а) аварії на об’єктах, де проводяться роботи з радіоактивними речовинами у відкритому виді, які супроводжуються локальним радіоактивним забрудненням об’єктів виробничого середовища;
(б) аварії, пов’язані з радіоактивним забрудненням виробничого та навколишнього середовища, викликані проникненням у них радіоактивних речовин внаслідок розгерметизації закритих джерел гамма-, бета- і альфа-випромінювання;
(в) радіаційні аварії на об’єктах ядерно-енергетичного циклу, експериментальних ядерних реакторах і критичних збірках, а також на складах радіоактивних речовин і на пунктах поховання радіоактивних відходів, де можливі аварійні газо-аерозольні викиди та(або) рідинні скиди радіонуклідів в навколишнє середовище.
7.7 Масштаб радіаційної аварії визначається розміром територій, а також чисельністю персоналу і населення, які втягнені до неї. За своїм масштабом радіаційні аварії поділяються на два великих класи: промислові і комунальні.
7.8 До класу промислових відносяться такі радіаційні аварії, наслідки яких не поширюються за межі територій виробничих приміщень і проммайданчика об’єкту, а аварійного опромінювання може зазнавати лише персонал.
7.9 До класу комунальних відносяться радіаційні аварії, наслідки яких не обмежуються приміщеннями об’єкту і його проммайданчиком, а поширюються на оточуючі території, де проживає населення. Останнє стає, таким чином, об’єктом реального чи потенційного аварійного опромінювання[3].
7.10 За масштабом комунальні радіаційні аварії більш детально поділяються на:
(а) локальні, якщо в зоні аварії проживає населення загальною чисельністю до десяти тисяч чоловік;
(б) регіональні, при яких в зоні аварії опиняються території декількох населених пунктів, один чи декілька адміністративних районів і навіть областей, а загальна чисельність утягненого в аварію населення перевищує десять тисяч чоловік;
(в) глобальні – це комунальні радіаційні аварії, в наслідки яких втягується значна частина (чи уся) території країни і її населення[4].
7.11 У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три основних часових фази (Додаток 4):
(а) рання (гостра) фаза аварії;
(б) середня фаза аварії, чи фаза стабілізації;
(в) пізня фаза аварії, чи фаза відновлення.
7.12 В умовах радіаційної аварії усі роботи виконуються аварійним персоналом, до складу якого входять:
(а) персонал аварійного об’єкту, а також члени спеціальних, заздалегідь підготовлених аварійних бригад[5] - основний персонал;
(б) особи, залучені до аварійних робіт - залучений персонал, який також має бути заздалегідь навчений та інформований про радіаційну ситуацію в місцях виконання робіт.
7.13 До робіт з ліквідації наслідків промислової радіаційної аварії залучається лише основний персонал як з числа робітників об’єкту, так і професійно підготовлені робітники аварійних бригад.
7.14 Обмеження опромінення основного персоналу, зайнятого на аварійних роботах, виконується таким чином, щоб не були перевищені встановлені НРБУ-97 значення регламентів першої групи для категорії А.
7.15 На час робіт в умовах комунальної радіаційної аварії залучений персонал прирівнюється до категорії А. При цьому залучений персонал має бути забезпечений в однаковій мірі з основним персоналом усіма табельними і спеціальними засобами індивідуального і колективного захисту (спецодяг, засоби захисту органів дихання, зору і відкритих поверхонь шкіри, засоби дезактивації та ін.), а також системою вимірювання і реєстрації отриманих у ході проведення робіт доз опромінення.
7.16 Аварійний персонал повинен постійно інформуватися про вже отримані та можливі (майбутні) дози опромінення і відповідні цим дозам ризики для здоров’я.
7.17 У випадках, якщо роботи в зоні аварії поєднуються з:
(а) здійсненням втручання для запобігання серйозних наслідків для здоров’я людей, які опинилися у зоні аварії;
(б) зменшенням чисельності осіб, які можуть зазнати аварійного опромінення (запобігання великих колективних доз);
(в) запобіганням такого розвитку аварії, який може призвести до катастрофічних наслідків;
допускається заплановане підвищене опромінення осіб із складу аварійного персоналу (за виключенням жінок, а також чоловіків віком до 30 років).
При цьому мають бути застосовані усі заходи для того, щоб величина сумарного опромінення не перевищила 100 мЗв (подвоєне значення максимального ліміту ефективної дози професійного опромінення за один рік, DLmax).
7.18 При здійсненні заходів, в яких доза може перевищити максимальний ліміт дози (DLmax), особи з числа аварійного персоналу, які виконують ці роботи, повинні бути добровольцями, які пройшли медичне обстеження, причому, кожний з них має бути чітко і всесторонньо проінформований про ризик подібного опромінення для здоров’я, пройти попередню підготовку і дати письмову згоду на участь у подібних роботах.
7.19 У випадках, коли роботи виконуються з метою збереження життя людей, мають бути застосовані усі можливі заходи для того, щоб особи з числа аварійного персоналу, які виконують ці роботи, не могли отримати еквівалентну дозу на будь-який з органів (включаючи рівномірне опромінення всього тіла) більше 500 мЗв.
7.20 Дози, отримані внаслідок проведення аварійних робіт, не можуть служити підставою для усунення робітників, які брали участь в цих роботах, від продовження (чи початку) такої професійної діяльності, яка пов’язана з виробничим контактом з джерелами іонізуючого випромінювання.
Проте, якщо учасник аварійних робіт отримав дозу, зазначену в п. 7.19, то подальше його професійне опромінення можливе лише після кваліфікованого медичного обстеження і всестороннього інформування про можливий ризик для його здоров’я, пов’язаний з роботами у сфері радіаційних технологій.
7.21 В аварійних планах (Додаток 5), окрім організаційно-технологічних схем проведення аварійних робіт мають бути визначені:
(а) офіційні особи, які відповідають за організацію і загальне керівництво роботами;
(б) особи, які відповідають за проведення індивідуального і колективного дозиметричного контролю;
(в) особи, які відповідають за медичний контроль, інформування аварійного персоналу і документальне оформлення згоди робітників на участь у аварійних роботах, пов’язаних з підвищенням опроміненням, що планується.
7.22 При виникненні комунальної радіаційної аварії окрім термінових робіт щодо стабілізації радіаційного стану (включаючи відновлення контролю над джерелом) мають бути одночасно здійснені заходи, спрямовані на:
(а) зведення до мінімуму кількості осіб з населення, які зазнають аварійного опромінення;
(б) запобігання чи зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення;
(в) запобігання чи зниження рівнів радіоактивного забруднення продуктів харчування, питної води, сільськогосподарської сировини і сільгоспугідь, об’єктів довкілля (повітря, води, грунту, рослинного покриву тощо), а також будівель і споруд.
7.23 Протирадіаційний захист населення в умовах радіаційної аварії базується на системі протирадіаційних заходів (контрзаходів), які практично завжди є втручанням в нормальну життєдіяльність людей, а також у сферу нормального соціально-побутового, господарського і культурного функціонування територій.
7.24 При плануванні і реалізації втручань, спрямованих на мінімізацію доз і чисельності осіб з населення, які потрапили у сферу дії аварійного опромінення, слід керуватися трьома головними принципами протирадіаційного захисту в умовах радіаційної аварії (див. розділ 1, п. 1.10).
7.25 Усі захисні контрзаходи, які застосовуються в умовах радіаційної аварії поділяються на прямі і непрямі.
До прямих відносяться контрзаходи, реалізація яких призводить до запобігання чи зниження індивідуальних та(або) колективних доз аварійного опромінення населення.
До непрямих відносяться усі види контрзаходів, які не відвертають індивідуальні та колективні дози опромінення населення, але зменшують (компенсують) величину збитку для здоров’я[6], пов’язаного з цим аварійним опроміненням. Непрямі контрзаходи в НРБУ-97 не розглядаються.
7.26 У залежності від масштабів і фаз радіаційної аварії, а також від рівнів прогнозних аварійних доз опромінення контрзаходи[7] умовно поділяються на термінові, невідкладні і довгострокові.
(а) До термінових відносяться такі контрзаходи, проведення яких має за мету відвернення таких рівнів доз гострого та(або) хронічного опромінення осіб з населення, які створюють загрозу виникнення радіаційних ефектів, що виявляються клінічно.
(б) Контрзаходи кваліфікуються як невідкладні, якщо їх реалізація спрямована на відвернення детермінованих ефектів.
(в) До довгострокових належать контрзаходи, спрямовані на відвернення доз як правило хронічного опромінення, значення яких знаходяться нижче порогів індукування детермінованих ефектів.
У Додатку 5 наведено розподіл різних видів контрзаходів за фазами радіаційної аварії.
7.27 Основою рішення про доцільність (недоцільність) проведення того чи іншого контрзаходу є оцінка і порівняння збитку, завданого втручанням, викликаним даним контрзаходом, з користю для здоров’я, за рахунок дози, відвернутої цим втручанням.
7.28 Кількісними критеріями, які забезпечують виконання вимог п. 7.27, є регламенти третьої групи:
(а) рівні втручання та
(б) рівні дії.
7.29 Рівень втручання виражається у термінах відвернутої дози, тобто дози, яку передбачається відвернути за час дії контрзаходу, пов’язаного з цим втручанням.
Рівні дії є похідними величинами від рівнів втручання і виражаються в термінах таких показників радіаційної ситуації, які можуть бути виміряні: потужність експозиційної чи поглинутої дози в повітрі на відкритій місцевості, об’ємна активність радіонуклідів в повітрі, концентрації їх в продуктах харчування, щільність випадінь радіонуклідів на грунт та ін.
7.30 При реалізації контрзаходу, як правило, відвертають не всю дозу від даного аварійного джерела, а деяку її частину, так що завжди зберігається залишковий (невідвернутий) рівень дози. В процедурі оптимізації залишковий рівень повинен відповідати деякій дозі опромінення, запобігання якої даним контрзаходом неприйнятне через різке зростання збитку.
7.31 Величина дози, яку відвертають визначена рівнем втручання відповідає дозі, усередненій для всієї популяції, яка опромінюється внаслідок радіаційної аварії (але не дозі найбільш опромінених осіб[8]). Проте, величина прогнозованої дози для найбільш опромінених осіб з населення не повинна перевищувати таких значень, при яких можливі гострі клінічні прояви радіаційних уражень (таблиця Д.7.1).
7.32 У відповідності з принципами виправданості і оптимізації контрзаходів будь-яке втручання, пов’язане з цими контрзаходами, може бути кваліфіковано як:
(а) невиправдане;
(б) виправдане;
(в) безумовно виправдане.
7.33 Втручання є невиправданим, якщо величина дози, яку відвертають внаслідок такого втручання менше деякого мінімального рівня, який визначено як найнижча межа виправданості[9]. Межі виправданості відповідає така величина дози, яку відвертають, при якій користь для здоров’я від контрзаходу, що вводиться практично рівна величині збитку, що завдається цим втручанням.
7.34 Усі рішення щодо доцільності чи недоцільності проведення того чи іншого контрзаходу базуються на порівнянні величин дози, яку відвертають даним контрзаходом з відповідним значенням межі виправданості. Через те, що на практиці подібні порівняння у більшості випадків повинні проводитись оперативно і на основі тих показників радіаційної обстановки, які можуть бути виміряні, значення цих показників порівнюються з відповідними рівнями дії.
7.35 Втручання кваліфікуються як безумовно виправдані, якщо значення дози, яку відвертають при цьому настільки великі, що користь для здоров’я від подібних втручань безумовно перевищує той сумарний збиток, яким ця акція супроводжується.
7.36 Безумовно виправданими терміновим втручаннями слід вважати такі, при реалізації яких відвертають дозу, що приводить до загрози виникнення гострих клінічних проявів променевого ураження: променева хвороба, променеві опіки шкіри, радіаційні тиреоідіти та ін. В таблицях Додатку 6 наведено значення рівнів безумовного термінового втручання при гострому і хронічному опроміненні.
7.37 Між найнижчою межею виправданості втручання (дії) з одного боку, і рівнями безумовного виправданого втручання - з іншого, знаходиться область таких значень доз, які відвертають при яких введення контрзаходу потребує процедури оптимізації. Хоча всі ці контрзаходи, що попадають у вказану область, виправдані, оптимізаційна процедура, яка передує рішенню про їх проведення (чи непроведення) є важливим і абсолютно необхідним кроком, який включає врахування усіх видів збитку при різних видах контрзаходів.
7.38 До термінових і невідкладних контрзаходів гострої фази аварії відносяться:
Значення рівнів втручання та(або) рівнів дії для різних типів невідкладних контрзаходів наведені в таблиці Д.7.1, Додатку 7.
7.39 Рішення щодо проведення термінових і невідкладних захисних контрзаходів повинні прийматися не лише з урахуванням поточного стану радіаційної ситуації, але, у першу чергу, базуватися на прогнозі її розвитку у зв’язку з очікуваними аварійними викидами і скидами, а також з використанням гідрометеорологічних прогнозів.
7.40 Основні організаційні і технологічні характеристики, а також перелік і розміри ресурсів, необхідних для проведення термінових і невідкладних втручань (включаючи укриття, евакуацію і йодну профілактику) повинні бути визначені у відповідних аварійних планах (Додаток 5). Такі плани повинні бути заздалегідь підготовлені для сценаріїв гіпотетичних комунальних аварій різного масштабу. Плани повинні містити також значення рівнів втручання і дій, встановлені даним розділом НРБУ-97 (і Додатками до нього). В аварійні плани слід також включити значення рівнів дії для таких контрзаходів, як вилучення і заміна різних продуктів харчування і питної води.
7.41 До довгострокових контрзаходів (Додаток 8), які можуть здійснюватися і на ранній, і на пізній фазах аварії, належать:
(а) тимчасове відселення;
(б) переселення (на постійне місце проживання);
(в) обмеження вживання радіоактивно забруднених води і продуктів харчування;
(г) дезактивація територій;
(д) різноманітні сільськогосподарські контрзаходи;
(е) інші контрзаходи (гідрологічні, включаючи протиповеневі, обмеження, пов’язані з лісокористуванням, полюванням, рибною ловлею та ін.).
7.42 Сільськогосподарські, гідротехнічні та інші індустріально-технічні контрзаходи розглядаються, як правило, після закінчення інтенсивного аварійного радіоактивного забруднення території, включаючи водойми, з урахуванням результатів детального моніторингу.
7.43 В аварійних планах (Додаток 5) повинні бути передбачені і детально визначені усі умови для такого втручання, як тимчасове відселення (і повернення) людей, включаючи:
(а) рівень втручання для подібного протирадіаційного заходу;
(б) умови відселення людей, включаючи необхідні транспортні ресурси, місця розміщення людей на період тимчасового відселення;
(в) система інформування населення про тривалість відселення і передбачуваний час їхнього повернення;
(г) система охорони їх власності;
(д) система компенсацій збитку, що завдається внаслідок тимчасового відселення;
(е) вимоги до структури і обсягу радіаційно-дозиметричних даних, необхідних для прийняття рішення про тимчасове відселення.
7.44 Та частина аварійного плану, яка розглядає можливості і умови постійного переселення людей, повинна включати головні умови постійного переселення:
(а) числові значення рівнів втручання (величини доз, що відвертаються постійним переселенням);
(б) максимальну тривалість тимчасового відселення, перевищення якої робить доцільним переселення людей на постійне місце проживання;
(в) систему обов’язкового інформування і консультацій з людьми та(або) місцевими органами влади того населеного пункту, жителів якого планується переселити;
(г) комплекс гарантій, відносно компенсації матеріального і соціально-психологічного збитку, пов’язаного з переселенням;
(д) вимоги до структури і обсягу радіаційно-дозиметричних даних, необхідних для прийняття рішення про переселення.
7.45 Необхідно вжити всі заходи для отримання оцінок доз опромінення, якого зазнали особи з населення, за період до проведення втручання, а також оцінок доз прогнозного опромінення, якщо прийнято рішення про відмову від будь-якого довгострокового контрзаходу. Результати цих оцінок мають бути загальнодоступні.
7.46 Оцінки доз повинні базуватися на результатах усієї доступної інформації і постійно уточнюватися у міру отримання нових, більш точних та(або) повних даних моніторингу.
7.47 Будь-який довгостроковий контрзахід повинен бути призупинений, коли оцінки доз показують, що подальше його продовження невиправдане, оскільки величина залишкового рівня дози, що не відвертається виявляється нижче прийнятного.
НРБУ-97 встановлює наступний залишковий прийнятний сумарний рівень зовнішнього і внутрішнього опромінення:
(а) 1 мЗв за рік для хронічного опромінення тривалістю більше 10 років;
(б) 5 мЗв сумарно за перші два роки;
(в) 15 мЗв сумарно за перші 10 років.
Ці значення повинні враховуватися при визначенні розмірів (границь) зони комунальної аварії.
[1] Найчастіше ядерна аварія є і радіаційно-ядерною, але радіаційна аварія на ядерному реакторі не завжди пов’язана з втратою контролю над ланцюговою ядерною реакцією.
[2] В принципі, можна собі уявити аварію подібного типу, коли джерелом зовнішнього опромінення є потоки протонів, інших заряджених частинок і ядер (наприклад, при втраті регулюючого контролю над пучком прискорювача).
[3] У загальному випадку можлива така “чисто комунальна аварія”, яка не утягує ні персонал, ні виробниче середовище. Проте, реально подібні сценарії є вкрай рідкими, і нема сенсу вводити їх як окрему класифікаційну категорію.
[4] До особливого типу глобальних радіаційних аварій відносяться трансграничні, коли зона аварії поширюється за межі державних кордонів.
[5] Медичні бригади швидкого реагування, дозиметричні аварійні групи, спеціально підготовлені для робіт в умовах радіаційної аварії пожарні команди, бригади для ремонтно-відновлювальних та будівельних робіт та інші подібні формування.
[6] До непрямих контрзаходів, зокрема, належать ті, які спрямовані на підвищення якості життя населення, яке зазнало аварійного опромінення: введення соціально-економічних і медичних пільг і грошових компенсацій, покращення якості харчування та ін.
[7] З цього пункту і надалі під терміном “контрзаходи” слід розуміти тільки “прямі контрзаходи”.
[8] Поняття “критична група” не використовується в системі рівнів втручання і рівнів дії.
[9] Або скорочено: “межа виправданості”.
|
|